30 років ми вчили своїх студентів створювати, будувати, розвивати. А рашистькі потвори тим часом вчили руйнувати, знущатись і вбивати дітей, старих, хворих, беззахисних. Зібрала у кулак всі мої сили і дивилась всі страшні відео і фото зі звільнених від окупантів Бородянки, Бучі, Забуччя, Ірпеня. Щоб не забути! Щоб не простити! Ніколи! Молилась і плакала. Плакала і молилась за душі закатованих, безвинно загиблих, полеглих на полі бою героїв. Кожна ракета, кожна бомба, кожна пожежа, кожен обстріл, кожен зруйнований університет, школа, дитсадок, лікарня, житловий будинок – навіки у пам’яті. Кожна вбита дитина, кожна закатована людина, кожен боєць, що загинув у боротьбі – навіки у серці.
Ніколи не пробачимо!
Борімося і поборемо!
Ми переможемо! Слава Українцям! Слава Україні!